Макcим Поджарий у свої 35 років є певно наймолодшим керівником закладу профтехосвіти. Останні п’ять років він очолює Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту, в якому пройшов шлях від учня та згодом майстра, до директора закладу.
В проєкті EdUP Максим був головою Наглядової ради (2021-22) та є активним учасником усіх наших заходів. І ось його історія.
«Проєкт допоміг змінити стереотипне уявлення про професію»
Специфіка всього регіону і міста Чернігова зокрема полягає у відсутності потужного роботодавця, з яким можна було б співпрацювати як з базовим підприємством. Сантехніки тут або працюють на себе, або шукають бригади, які наймаються будівельними компаніями для виконання певних робіт.
Тому ключовим індикатором для закладу є не налагодження зв’язків з потужним підприємством, а рівень підготовки учня. Це для нас є першочерговим. Відповідно, щоб підготувати сантехніка, потрібна сучасна матеріально-технічна база.
Саме в цьому проєкт нам дуже допоміг. Наш навчально-практичний центр з підготовки сантехніків є предметом гордості ліцею. Більш того, я входив до робочої групи, яка й розробляла концепцію та типовий проєкт майстерні. Таким чином нам вдалося створити якісне освітнє середовище.
Довгий час сантехнічна робота вважалася брудною й асоціювалася з каналізацією. Ніхто не хотів навчатися на сантехніка, бо вважалося, що ці гроші погано пахнуть. Перед нами стояла задача зруйнувати цей стереотип. Адже мова йде не лише відновлювальні роботи, але й монтаж сучасних технологій та інсталяцій. Це – теплі підлоги, душові кабіни – це набагато ширша і цікавіша професія.
«На другому курсі за 2 тис. встановив душову кабіну сусіду»
Поступово нам це вдалося і відбулася зміна стереотипу. Спочатку учні просто потрапляли на цю професію, не усвідомлюючи, куди вони йдуть. А потім хтось з них приходить і розповідає, що на другому курсі він за 2 тис. грн встановив душову кабіну сусіду (і це ще нормальна розцінка). І це завдяки тим знанням, які він отримав у цих стінах.
Такі розповіді мотивують решту дітей ставитися до навчання більш відповідально і хапатись не як за можливість отримати якусь додаткову «корочку», а як можливість самостійного розвитку і працевлаштування.
Ми збираємо такі історії, знімаємо відеоролики в нашому НПЦ, проводимо «дні відкритих дверей». І це спрацьовує. Далі ми запрошуємо директорів шкіл, показуємо їм нашу матеріальну базу і вони переконуються, що діти тут не просто «протирають штани», а працюють руками й відпрацьовують все на практиці.
Далі, завдяки проєкту, учні на другому курсі можуть позмагатися на конкурсі фахової майстерності й виграти дійсно цінний приз, приміром, ноутбук. І це вже конкретика, не просто примарні перспективи в майбутньому. В такому розрізі дитина розуміє, що це реально й отримує додаткову мотивацію навчатися.
Як ми зрозуміли, що наша початкова ціль – подолати стереотип – досягнута? Цього року станом на 1 вересня ми вже виконали програму з набору – 29 учнів обрали професію сантехніка-електрогазозварника. Більш того, серед нинішніх абітурієнтів – 100% міського населення, позаяк раніше 60% наших учнів були з сільської місцевості й лише 40% містян.
Швидкості набору сприяє також те, що ринок праці також диктує свої умови. Якщо сантехніків не вистачає – попит на навчання збільшується. Це відчувають і батьки, які замовляють собі сантехнічні роботи і знають, скільки це коштує. І майбутнє відновлення країни лише збільшить потребу у якісно підготовлених фахівцях.
Надалі ми хочемо досягти того, щоб кращі випускники шкіл за своїм покликанням обирали профтех, а не вищу освіту, далі започатковували власні фірми. А ми б співпрацювали б з такими роботодавцями. Ми хочемо навчати кращих учнів.
І проєкт допомагає нам рухатися в напрямку цієї мети.
«Системний підхід до кожної задачі»
Особисто мені, як управлінцю, проєкт допоміг вибудувати системний підхід до кожної задачі. Ми проходили чимало тренінгів, зокрема, з питань побудови ефективної комунікації з командою. Виявилося, що навчання може бути цікавим і дійсно практичним. Далі я ділився отриманими знаннями з командою. А зараз ми працюємо над розробкою власного бізнес-плану і артикуляцією нашої великої мети (курс з розробки бізнес-планів для керівників закладів профтехосвіти – прим.ред.).
З початком повномасштабної війни проєкт підтримав нас телефонними розмовами, готовністю надати допомогу. Впродовж літа ми разом з учнями відновили пошкоджену систему опалення закладу (ліцей отримав пошкодження внаслідок влучання ракети неподалік – прим.ред.), використовуючи інструменти нашого НПЦ. Тож ми змогли вступити в навчальний сезон зі справною системою опалення.
Ми вже готуємося до майбутнього відновлення країни та дуже сподіваємося на подальшу підтримку та участь проєкту у реалізації нашої великої мети. Особисто для себе я сподіваюся на сприяння у подальшому професійному розвитку. Адже саме від світогляду (стратегії) керівника залежить участь колективу в процесі розвитку навчального закладу. Коли директори опанують стратегічне планування (помиляючись, але неодноразово повторюючи спроби), колективи будуть підтягуватись до лідера. Все буде змінюватись. І колектив ставатиме рушійною силою.
***
Україно-швейцарський проєкт «Публічно-приватне партнерство для поліпшення сантехнічної освіти в Україні» впроваджується за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва спільно з ТОВ «Геберіт Трейдинг» та виконується Швейцарською фундацією технічного співробітництва з розвитку «Свісконтакт» за підтримки Міністерства освіти та науки України.
